Повчальний урок! Начальник звільнив стару прибиральницю, а вона сказала йому три слова, які повністю змінили його життя

Керівництво нашого офісу перейняв на себе син начальника Роман Олексійович.

Ох і не солодко з ним доведеться. Тільки вчора прийшов, а вже скоротив чотирьох людей. Де ж їм тепер роботу шукати?

За спізнення наказав штрафувати. Кожні десять хвилин коштуватимуть п’ятсот гривень із зарплати.

Відлучатись в робочий час нікуди не можна. А якщо і вдалось у нього відпроситись, то Роман Олексійович одразу телефонував у бухгалтерію і наказував перерахувати зарплатню співробітнику.

А дружина його. Теж тут ходить команди роздає. Дрес-код встановила. Дівчатам нашим лекції проводила про те, як має виглядати офісний працівник. Спідниця нижче коліна, сорочки на всі гудзики зашпилені. Гадаю. не про обличчя фірми вона турбується, а якби чоловік на молоденьких не заглядав на роботі.

Олексій Петрович, батько Романа був набагато добрішим із працівниками. Він не стави таких жорстоких обмежень. Тому його усі любили.

Якось двірник наш Степан, зайшов в офіс і каже до мене:

– Вірка, як думаєш відпустить мене шеф? Я прихворів, відчуваю аж ломить всього. Я б хоч день відлежався – по чоловіку видно було, що не бреше, блідий стоїть, очі світяться.

– Та де ж я можу знати, Степко? Ти їди попробуй, гляди ж відпустить.

Через декілька хвилин після того, як Степан зайшов у кабінет директора почалася справжня буря.

– Віро, ти чого сюди це опудало впустила? Він двірник, то хай і прибирає надворі, а не шастає по моєму кабінету! Он листя скільки лежить. Хто має його підмітати? До офісу підійти неможливо, а він відпроситися хоче..!

– Але ваш батько відпускав.. – наважилась заперечити я.

– Батько не відпускав, а розпускав вас. Я такого не дозволю. Ви у мене лінуватись не будете!

– Ти, Романе, слиною не бризкай. На тебе он скільки людей працює. З усіма потрібно мову спільну знайти, а не звільняти з першого-кращого приводу. А ти я бачу тільки те і умієш! – поважно заговорила Слава, наша прибиральниця.

– Танюш, ти це бачиш? – сказав до дружини, яка стояла поруч – Спершу двірник, а тепер прибиральниця буде мене повчати!

– Буду, якщо сам зрозуміти не можеш! – казала стара жінка – Ти от Надю звільнив, за те, що вона спізнилась на 2 години, а в неї дитина хвора в лікарні лежить. А вона на тебе, дурня, гарувала, щоб мати змогу оплатити лікування!

– Ромчику, та що ти таке дозволяєш? Звільни цю стару, чого вона буде командувати тобою? – говорила дружина.

Роман Олкексійович подзвонив до бухгалтерії і попросив приготувати документи на звільнення Слави, Степана і мене заодно.

– Що тобі правда очі коле, що ти мене вигнати хочеш? Боїшся? Знаєш, я тата твого теж колись повчала. Такий же непутящий був! Та з нього вийшли люди. Змінився він. І за тебе якщо взятись щось хороше получиться – не зупинялась Слава.

– Я не мій батько, Славо! І перевиховувати мене не потрібно! Ідіть в бухгалтерію, випишу вам хорошу зарплату.

– Мені подачок від тебе не треба! Тридцять років тут працювала, тебе я ще з малечку знала. Та твоє право залишити мене чи ні. Але скажу тобі три слова. Запам’ятай їх на все своє життя. Грішно ображати слабких. Не забувай про це. Все тобі повернеться, як будеш продовжувати в такому дусі. Бувай! – жінка розвернулась та пішла, а я вслід за нею. Нічого мені тут робити з таким ставленням начальства.

Минали дні. На місце звільнених співробітників Тетяна знайшла нових. Та їхню фірму ніби зурочили. усі справи пішли наперекосяк. Прийшла податкова – виявила серйозну заборгованість. Головний бухгалтер виводив гроші з компанії через офшори.

Одне тягло за собою інше. І в результаті Роман залишився на дні. Продав усе своє майно, щоб погасити борги. Дружина кинула його, знайшла собі нового чоловіка, в якого грошей були повні кишені.

В той день Роман вперше в житті напився. Більше йому не залишалось нічого. З кожним днем він все більше опускався. Опустився до того, що одного дня прокинувся на лавці у парку, зарослий, немитий. Ну геть не впізнати чоловіка!

Та Слава впізнала. Підійшла до нього.

– Кепські твої справи, я бачу. Долітався ти, Ромчику. А я попереджала, так не робити. Не послухав мене, от тепер маєш!

– О чого вам треба? Добити мене хочете? Ідіть куди і ішли!

– Дурний ти! Шкода мені тебе..Допомогти хочу. Мужик ти розумний. Та жінку тобі іншу треба, таку як дочка моєї сусідки. Роботяща, мудра, носом не крутить, з людьми доброзичлива..

Забрала його Слава до себе додому. Відгодувала, відмила, привела до ладу. Зовсім і інша справа. На людину схожий став. Познайомився з Оксаною, дочкою тієї сусідки. І правда, дуже хороша дівчина.

Через пів року Роману вдалось знову запустити свою справу. Стара дуже допомогла йому в цьому. Радила, підтримувала. Та й Оксана поруч була.

Роман зумів знову піднятись і розкрутитись. Прийняв мене на роботу знову, повернув двірника Степана.

Всі справи йшли чудово.

Одного дня до нього в офіс забігла колишня дружина Тетяна, вся в сльозах.

– Ромчику, прости мені. Дурна була. Та я все усвідомила! Люблю тебе! Давай помиримось! – благала жінка

– Таню, пізно вже. Я одружений і чекаю на народження сина. Не підемо більше ми одним шляхом!

Як ви вважаєте, бабця прокляла чоловіка чи просто в силу свого досвіду передбачила його майбутнє?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!Джерело