Лариса Ніцой: Хочемо жити щасливо? Тоді ми повинні заговорити однією мовою

«Завтра перемога – що далі?»

Повномасштабна війна, яку розв’язав російський диктатор Путін, стала надпотужним імпульсом для українізації нашої держави. Значна частина українців, які до 24 лютого розмовляли російською, перейшли на українську. У соцмережах часто миготять зізнання на кшталт «Прибрав російську розкладку у себе на комп’ютері, тепер послуговуюся тільки українською та англійською». Діти і дорослі носять одяг кольору українського прапора. Шаленої популярності набули аксесуари з національною символікою. На вулицях українських міст музиканти виконують «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні хіти. Та чи збережеться тренд на все українське після омріяної перемоги?

Дитяча письменниця, педагог, мовна активістка Лариса Ніцой переконана: якщо не підтримувати цю тенденцію на державному рівні, неодмінно відбудеться відкат до «какой разніци». Ба більше: пані Лариса вже його помічає! Вона переконана: підтримувати та розвивати прагнення до усього українського – найголовніше завдання і української школи, і загалом, усієї гуманітарної галузі нашої держави. На думку Ніцой, зупинятися не можна ні в якому разі – навпаки, настав час показати усе багатство української мови та культури. «Після перемоги до України поїдуть іноземці, аби подивитися, що ж то за Україна така. І що ми їм покажемо?», – питає Ніцой.

В інтерв’ю «Главкому» Лариса Ніцой розказала, яким має бути вирішення цього завдання.

«Чому ми завжди протиставляємо: або патріотизм, або мова?»

Які зміни ви спостерігаєте в дітях та в їхніх батьках за останній рік?

Так, за останній рік я, звісно, спостерігаю зміни в бік українськости. На превеликий жаль, ці зміни робить у них війна. Ці зміни відбуваються не тому, що вони самі схотіли, не тому, що так їх виховала школа, не тому що до них, нарешті, достукалися такі люди, як Лариса Ніцой, Ірина Фаріон чи багато інших патріотів, які теж стукали до українців.

До українців достукалися ракети, до українців достукалася війна. І то не до всіх, що мене дуже засмучує. Мене радує, що відбуваються зміни. Я дійсно радію, коли бачу, як моя сусідка, яка раніше зі мною сперечалась через російську мову та розмовляла зі своїми дітками російською, тепер розмовляє з ними українською. Водночас, якщо брати в масштабах країни, то в Києві і досі залишається дуже багато батьків, які продовжують розмовляти зі своїми дітками російською. Що це означає? Це означає, що ці дітки потребують російської книжки, російської пісеньки. Ці діти, коли виростуть, потребуватимуть російського культурного продукту, а мова формує свідомість і світогляд. Прийде час виборів, а виборці, колишні діти – і знову половина діток буде вихована на українських цінностях і з українськими поглядами, а інша половина знов буде вихована на російських цінностях, через російську книжку, російську пісню, бо російськомовна книжка в Україні, російськомовна пісня в Україні несе ті самі наративи, що і російська мова. Не треба себе обманювати, що російськомовне в Україні і російська мова в Росії – це дві різні мови і дві різні культури. Так, російськомовні в Україні не люблять Путіна. Згодна, вони теж за мир, вони теж за нашу перемогу, але коли колупнути глибше, наприклад, поговорити про спільне бачення майбутнього України, то незрозуміло, чи спільне воно у нас.

Інші нації показали, що тільки об’єднанням однією спільною мовою можна добитися спільного бачення фундаментальних речей в побудові майбутнього своєї країни. А Україна так не зробила, як сусідні країни, та ж Польща, Чехія. Знаєте Всесвіт все тримає у порядку і розкладає по поличках, і якщо людина не живе за правилами Всесвіту, то він починає коригувати все самостійно. До прикладу, коли людина не береже природу, то природа відповідає катаклізмами, вона змітає на своєму шляху все те, що набудовує і забруднює людина; відповідає нам епідеміями. Так само і в політичних та в геополітичних питаннях Всесвіт все має здатність регулювати. Не даремно кожен з нас народився серед тієї чи іншої нації. Не даремно взагалі є різні нації, народи та етноси на планеті Земля, бо якби було «какая разніца», то на планеті була б одна народність та не було б що ділити. У нашому різноманітті і полягає багатство планети, але оце різноманіття, оцю свою ідентичність треба берегти, треба знати де твої кордони, треба берегти ці кордони. Ми з вами не берегли свою ідентичність, ми не розуміли: «Какая разница русский я или укрАинец», ми не розуміли, де цей кордон, тому що в нас було спільне культурне та мистецьке поле з Росією. Розмивши ці кордони, ми не хотіли дослухатися до людей, які казали, що це неправильно і небезпечно. І Всесвіт відреагував: «А, не чуєте? Не питання, я вам пошлю вчителя, якого ви почуєте. Нате вам Путіна з війною. Тепер ви чуєте, що є «разніца»? Тепер ви розумієте, що є різниця в кордонах, що є різниця в мові»? Бо якщо б не було різниці в мові, то не створювали б паролей на кшталт «паляниця» чи «полуниця».

Мене, звісно, дуже тішать позитивні зрушення в нашому суспільстві, що багато батьків говорять з дітками українською мовою і загалом переоцінили своє ставлення до мови, до культури, до України. Проте мене дуже пригнічує, що цим вчителем стала війна.

Дуже часто російськомовні українці або ж віряни Московського патріархату наводять такий контраргумент: зараз у лавах нашої армії воюють бійці, які розмовляють російською мовою. Чи можна ставити під сумнів їхній патріотизм, якщо вони й справді готові віддати життя за Україну, хоч і розмовляють російською мовою?

Ні, я не ставлю під сумнів їхній патріотизм. Вони розмовляють російською мовою, вони люблять Україну, вони так само не люблять Путіна, як і україномовні. Але! Чому ми завжди протиставляємо: або патріотизм, або мова? Коли ми говоримо за україномовність – ми говоримо про спільнодумство, про однокомандність у майбутньому. Приблизно 200 років тому видатний економіст британець Джон Мілль написав працю «Принципи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії» (1848), яка по сьогодні є підручником з економіки, і впродовж сотні років Європа будувала економіки своїх країн за його вченням. Так от, Джон Мілль, який входить в десятку людей з найвищим IQ на планеті Земля, написав, передаю майже дослівно: «Люди, які живуть в одній країні та розмовляють різними мовами, читатимуть різні книжки. (Тоді ж не було Інтернету та телебачення, тому він пише про книжки). У таких людей буде сформований різний світогляд. Такі люди на виборах будуть обирати політиків, які представлятимуть цей різний світогляд. І тому політики, замість того, щоб здійснювати реформи в країні, будуть боротися між собою на світоглядному рівні. Реформи в такій країні неможливі». Так це ж про нас з вами написано! Розумієте, економіст писав, як мова впливає на економіку. Ми хочемо жити щасливо, ми хочемо жити процвітаючими людьми, ми хочемо жити цивілізовано, ми хочемо, щоб у нас працювали закони та економіка – то тоді ми повинні заговорити однією мовою.

На превеликий жаль, це Путін і його ракети нас виховують і роблять українцями

Маленький приклад: хто, як правило, закликав «Путін прийди» – україномовні чи російськомовні? Звісно, це були переважно російськомовні. А для кого, як правило, Бандера був героєм – для україномовних чи для російськомовних? Відповідь очевидна. Для україномовних – герой, а для російськомовних або – бандит, або «не все так однозначно». Бачите, ми в межах однієї країни, розмовляючи різними мовами, маємо протилежні погляди на одні і ті ж питання. Як же ми далі будемо будувати майбутнє? Ми не зможемо піти далі, просувати реформи та ефективно їх здійснювати, якщо ми не станемо однодумцями. А спільнодумство формує спільна мова. То спільною мовою в Україні яка повинна бути мова? Військові, які повернуться з окопів, повинні будуть вчити мову і розмовляти українською. Ради нашого майбутнього.

Крім окопів, у нас є ще одна проблема – величезна прогалина в гуманітарній політиці. Те, що люди стають патріотами, – це не заслуга гуманітарної політики країни, цієї влади і минулих влад теж. Спрацьовують обставини, а не закони чи освіта. Раніше в законах освітньої галузі йшлося про «навчально-виховний процес». За минулої влади з усіх освітніх законів було вилучено формулювання «навчально-виховний» і заведено таке словосполучення, як «освітні послуги». Тобто у нас дітей тепер не виховують у школах, їм надають освітні послуги. Два плюс два дорівнює чотири – і до побачення! А які в тебе погляди на свою країну нікого не цікавить. Але ж усі нації виховують свідомих громадян своєї країни! Де виховують? У школах в тому числі. Так, виховання лежить і на батьках, але як же в невихованих батьків будуть виховані діти?

Давайте візьмемо мистецтво – наші співаки зараз співають українською мовою. А раніше? Це школа їх виховала, що треба співати українською? Чи знову – війна?

«Вулиці Києва знову наповнюються російськомовними людьми»

Тобто Путін зробив більше в освітній сфері, ніж будь-який закон України?

На превеликий жаль, так. Це Путін і його ракети нас виховують і роблять українцями. І зараз ми знов маємо сплеск української свідомості, безпрецедентний швидкий темп бандеризації (нарешті!) нашої країни. Але гуманітарна сфера нічого не робить для того, щоб закріпити цю тенденцію. Я за це вже переживаю, тому що кожна революція у нас відзначалася отакими українськими сплесками, але влада на гуманітарному рівні за це не хапалася, цього не утверджувала, цю тенденцію не продовжувала, і після кожної революції хвиля українськости завжди йшла на спад.

Ви припускаєте, що після перемоги все одно буде якийсь відкат назад?

Він вже починається.

Ви справді таке спостерігаєте?

Так, я бачу це на вулицях. Я бачу, що почали повертатися наші біженці з Європи. Десь знизили чи скасували виплати, комусь набридло, багато хто зрозумів, що в Україні краще, ніж там. Днями я мала розмову з жінкою, яка повернулась з Італії та сказала: «У печінках вони мені вже сидять ті закордони». Я кажу: «Так дивіться, в нас же ж світла немає, дрони прилітають і тепла немає». Вона каже: «Ні, ні, я готова тут це перетерпіти, аби дома». І от ці люди, які повертаються з-за кордону – вони розмовляють російською. Вулиці Києва знову наповнюються російськомовними. Так, ми радіємо, що в нас більше з’являється української мови, але для того, щоб ви повірили в моє занепокоєння, раджу всім переналаштувати своє вухо. Якщо ми раніше налаштовували вухо на українське, от ідемо вулицею і слухаємо: «Ой, он заговорив українською! Ой, а вже двоє говорять українською! Ой Боже, а он вже групка дітей чи студентів стоять та говорять українською, як добре!». А тепер давайте переналаштуємо вухо і будемо слухати, де звучить російська. Якщо ми не будемо її чути зовсім – це буде супер, якщо ми будемо її чути іноді – це теж непогано. Як ви думаєте, сьогодні, ви російську почуєте іноді? Перевірте самі: налаштуйте своє вушко на російську. Ви будете здивовані наскільки її все-таки багато у нас, на превеликий жаль.

Джерело